Jan Machulski nie yje. Zmar na zawa w Warszawie. Mia 80 lat. By aktorem, reyserem, wykadowc akademickim i najwspanialszym ambasadorem odzi. Jan Machulski odszed niespena p roku po swoich osiemdziesitych urodzinach.

Повний текст тут

http://wyborcza.pl/1,75248,5969450,Jan_Machulski_nie_zyje.html

Я все детство, что помню провела в деревне.Когда родители пытались забрать меня в город я истерила и пыталась сбежать- поэтому в садике я была всего 3 месяца)Мне гораздо больше нравилось купаться в пшенице, ходить в лес и на рыбалку.В 7 лет я уже переплывала речку!)Когда пришло время идти в школу - это была истерика!Вспоминаю сейчас то время-как же хорошо было!!!Свои мемуары о детстве я выложила в повести о маленькой девочка- вот одна из ее глав!

Серпень безповоротно топиться у річці і у очах стомлених кобил. Сінозаготівля підходить до плавного завершення, стомлене сонце треться кутиками променів об кручі, ніби хоче знайти в них опору. Вечір закликає розморених працею і домашньою брагою дідів, додому. Вони неквапливо, мов стадо ведмедів, копошаться поруч зі своїми кіньми і розмовляють с ними словами, зрозумілими тільки лугові.

«Чвяк»- чується під возом! Це наш Каштанчик розчавив земляну жабу, так їй і треба, тварюці болотній - менше квакати буде. Я лежу на возі, і колосочки якоїсь духмяної трави, чий гербарій узимку буде їсти бабусина Зорька вусиками лоскочуть мій ніс. Я відгризаю колосок і уявляю, що соломинка в мене в руках - це сигара! А я балерина з 19 століття, яка їде у своїй кареті і неквапно смалить її...А дід - то мій кучер! А сіно - квіти, що мені надарували за день і я навіть не уявляю де я візьму стільки вазонів...Ідилію проблемного балеринного життя порушує знову Каштанчик - спочатку я чую характерний запах а потім бачу як під карету падає те, що ще зранку було смачною травою...От тварюка! Ну і що - хіба у балерин коні такого не робили?

Я дивлюсь вдалину - он вже й село показується – наша хата примітна – біля неї височенна ялина, об яку зараз, наче теля об тин чухається хмарка...Там далі – хатка Настуськиної бабці! Як же я їй заздрю - у неї є складна драбина, по якій, коли розкладеш можна на небо лазити....Наталка постійно так робить, зате у мене є чарівна «раскладушка» у чулані, коли на неї лягаєш і засинаєш – потрапляєш у казку –якщо вдень заснеш – то тільки у Червону шапочку, якщо вночі - то у будь-яку! Але я на ній ніколи не спала, бо в чулані – миші, а у мишей - зуби! Причому миші, чи то пак – щури у моєї бабусі не прості, а напівпородисті! Справа в тому , що я разом із собою , їдучи на літо з міста привезла клітку з білим щурем, клітка залишилась , а щуряка втекла, одружилась с сірим щурем і наробила діток! Так що тепер наших курчат жруть лише елітні крисюки!

А ще в бабусі є скриня . А що там - спитаєте ви? Ну що може бути у скрині? - Звичайно ж скарби! По-перше – це старі іграшки мого татка та дядька, по друге – підручник з літератури 1973 року с розмальованими письменниками, де у Лесі Українки вуса довші ніж у Сальвадора Далі, а Тарас Шевченко більше схожий на Тараса Гітлера, з кинджалом у руці і свастикою на лобі. А ще у скрині є магнітофон! О що то за штука! Скільки я за неї вистраждала! - Коли мені було 4 роки дядько привіз бабусі з Ялти новісінький МАЯК, я довго до нього боялась підступитись, як поки не прийшла Настуська

-.Слухай, а може подивимось, що там усередині – запропонувала я !

-А можна?

- А ми нікому не скажемо!

Всередині ми знайшли дротики - вони були різнокольоровими і гнулися! Варіантів бути не могло - ми зробили із них браслети - багато браслетів! А з золотистої проволоки, що на той час була у дефіциті – кільця у формі трояндочок і спіральні шапочки для ляльок Барбі! Потім одягнули браслети і пішли допомагати бабусі поратися. Питання звідки взялись браслети у бабусі не виникало, зате багато питань виникло у дядька коли він побачив МАЯК-каліку, що був надійно захований у дровах(логіка – за дровами ніхто до зими не полізе, а поки що - ми нічого не знаємо! Але за дровами полізли, коли робили шашлики!)От так нас і вичислили! Було багато крику - але зараз магнітофон почесний житель скрині!

А ще я любила курей! Любила так, що вирішила стати їхньою мамою - я почала висиджувати яйця! Вони були акуратненько зібрані з кубелець і покладені на піч, оскільки там тепло і влітку ніхто туди не полізе. Так вони пролежали тиждень, аж поки не поліз дід! Оскільки яйцям має бути тепло с усіх сторін я прикрила їх зверху постилкою! Дід гумору не зрозумів – коли він опинився один на печі серед калюжі розбитих яєць, які сам і розчавив до мого лексикону зразу ж додалось чимало нових слів, причому їх чомусь мені не дуже хочеться озвучувати!

Отак в думках и промайнула лугова дорога – і от ми уже біля порому, щоб через річку їхати! Тпруууууу!- кричить дід Каштанові Тпрууууууууууу!- відповідає луною байдак! Я сиджу на ньому, розпеченому за день літнім сонцем і полощу ноги в воді!

Я- єнот - полоскун! Я -єнот-полоскун! Діду, а можна трошки покупатися?

- з бабою ввечері за коровою прийдеш - тоді і покупаєшся! Ти ж бачиш що я з конем вожуся...

Ось так завжди! Ну нічого! Зате я сьогодні в Настуськи драбину до неба попрошу !І врешті – решт посплю в чулані на «раскладушці»!!!!

а Где вы провели свое детство? Какие у вас воспоминания?

Зараз хіба лінивий не пише про світову фінансову кризу. Я теж не лінивий і маю свій погляд на події, що відбуваються у світі і ті можливості, які виникають в Україні у зв’язку із згаданими подіями. Як це не пафосно звучить – настав момент істини!

З кадрами вирішують – все!
Коли як не зараз усі керівники усіх підприємств отримали унікальну можливість «звільнити усіх цих дармоїдів» і нарешті показати «хто тут начальник». Можна без будь-яких докорів сумління і правових наслідків звільнити оту секретарку, яка погано варить каву, разом з нею пару далеких родичів, які нічого не вміють, але якось незручно було викидати їх на вулицю, заступника, який давно мітить на ваше крісло (причому небезпідставно) і увесь відділ продажу (маркетингу), який зараз просто нікому не потрібний, бо всі все зупиняють, згортаються, продають бізнес і лягають на дно (а якщо в заначці є пару доларів, то на пляж, чи на підлогу у сусідньому барі, перед тим гарно «заливши очі», щоб не бачити всього цього гіркого катаклізму).

Звісно, є загроза, що ваших вишколених, навчених вами у важких трудових буднях працівників, підбере якийсь божевільний конкурент-оптиміст, і якщо його оптимізм справдиться, то за рік-два він з вашими ж працівниками обставить вас на ринку на «раз-два». Але хіба зараз це повинно вас хвилювати?

Змотуємо вудочки…
Коли як не зараз час згортати інноваційні напрямки діяльності, які мали (на думку вже звільненого вами керівника відділу маркетингу) принести високі прибутки і через два-три роки вивести вашу компанію на лідируючі позиції у вашому сегменті ринку. Але ж ви залишили кілька видів діяльності, які хоч вже й не такі прибуткові як раніше, зате перевірені, і раптом дозволять якийсь час протриматись на плаву. Тому все гаразд, чи не так?

Незрозуміло лише, чому це ваш конкурент, замість того, щоб змотувати вудочки освоює нові види діяльності, не просто не зменшує, а збільшує бюджети розвитку і вважає, що криза це шанс захопити колись недоступні ринки. Можливо він збожеволів, а може щось знає?

Реклама – двигун регресу…
У вас, же були величезні рекламні бюджети, ваші промо-матеріали кричали з усіх газет, журналів, телеканалів – що ви найкращий. Чому ж все це не спрацювало? А тепер вже немає сенсу рекламуватись – працівники звільнені, діяльність призупинена і попереду нічого радісного не передбачається. Тільки от чомусь ваш конкурент із вашими працівниками, вже освоївши нові види діяльності, якимось чином зберігає замовлення і навіть розширяє ринки збуту. Містика?

А тепер серйозно…
Криза – це шанс для оптимістів. І якщо ви хочете втриматись на ринку, варто запам’ятати три основних правила:
1. Не звільняти персонал – це послуга для ваших конкурентів, які давно жалілись на те, що не вистачає кваліфікованих кадрів. Краще подумати, як підвищити рівень ефективності працівників.
2. Не згортати діяльність. Коли криза мине, а вона обов’язково мине – вам доведеться вкладати значно більші ресурси, час і нерви в те, щоб знову запустити свій бізнес і вивести його хоча б на до кризовий рівень, адже ваші конкуренти не згорнулись, а освоїли нові види діяльності і після кризи вони, а не ви, стануть новими лідерами ринку.
3. Не сгортати рекламні та PR-бюджети. Краще проаналізувати які канали комунікації були ефективними, а які ні. Зараз головне не втратити оберти, зберегти існуючий рівень замовлень. А для цього потрібно продовжувати рекламуватись. Тільки тепер немає права на помилку. Ваша реклама має бути максимально ефективною при мінімальних цінах. Який сенс рекламувати ваші навіть дуже високоякісні меблі в журналі про сільське господарство, чи в безкоштовних рекламних виданнях, які ніхто не читає. Подумайте про Інтернет – це дешево і ефективно. Сьогодні там працюють та спілкуються вже більше 10 мільйонів українців. Серед них є ваші покупці, замовники, партнери. Адже ваші конкуренти вже давно використовують напрацьовані механізми Інтернет-просування: розсилки, банери, сайти, дошки оголошень, PR-статті та багато іншого.

В бізнесі як і в житті – перемагають оптимісти.

ИМХО что съемки НЮ одни из наиболее сложных, хоть кажется это так просто, взять красивую девушку и спустить затвор. Но в том то и дело, что настоящая эротическая фотография, это гармония и тела, и света, и таланта, и внутренего состояния души как модели так и фотографа.

И признаться в этом месяце фотосайт просто удивляет обилием удачных НЮ в ТОП200.

Не смог удержаться, чтобы не поделиться ими с вами. Давайте вместе оценим талант фотохудожников и красоту женского тела.

Фото расставлял по своим соображением от 10 до 1 места. Моежете со мной не соглашаться. ;)

Открыть больше изображений

Лист від Ярослава Ажнюка: 

За нашими підрахунками, подію відвідало близько 370 учасників, анонсувальні семінари у ВНЗ - близько 490 учасників. Мені вже написало п'ятеро людей, які хочуть проводити *кемпи різної тематики і формату у різних містах України.

Сьогодні, о 19.00 у барі Бабай (Пушкінська 25) буде невелика пост-Едукемп вечірка дя тих, хто долучася до його організації. Якщо є час - підходьте, приємно проведемо вечір :)

P.S. Educamp - вийшла кльова подія http://h.ua/story/149895/.

Так и хочется спросить: к чему докатился наш мир? Или еще более грустный вопрос: к чему докатилась я? Ответ даже не хочется слышать, не хочется оставаться один на один с мыслями. Просто хочется смотреть в окно, на этот белый снег. Хочется нюхать белые лилии, которые стоят на моем столе. Пять прекрасных цветочков. А ведь со временем они засохнут, опадут и комната станет намного пустее. Без них она уже не такая яркая и милая душе. Тут уже все чужое.

А ведь моя жизнь, как эта лилия. Любовь цветет, пахнет. Но реальность врывается и иногда чувства отходят на другой план, ведь есть много проблем. Я не всегда права, я не всегда могу попросить прощения, но я ведь я. И такой никогда не будет. Пусть я капризная, пусть смешная, пусть иногда глупая, пусть раздражительная. Но я не повторюсь. Нет никого похожего на меня и...на тебя. И я не хочу меняться. Я не хочу становится идеальной, ведь для кого то я такой и буду.

Любовь видит плюсы и минусы любимого человека. И если это не смертельно-опасно, то зачем что-то менять? Я не прошу меня изменить. Я прошу только любить такой, какая есть. Но ты меня видишь другой, ты не воспринимаешь меня настоящей. Если уж так, то чему бы тебе не взять кого то другого, готового на твои требования? Ты говоришь, что полюбил меня? Но нет, полюби меня наново.

Я уже не знаю чего хочу. Я ни в чем не уверенна. Но знаю точно: быт не убивает романтику. Он просто показывает человека в истинном свете и как тебе быть с этим - твой выбор. Если не можешь - так не надо. Это не судьба. А что тогда судьба? Что тогда эти лилии? Что тогда этот свет? 

Сложно не подпевать песню, если знаешь слова.Сложнее - если кто-то ее тоже знает и подпевает громче тебя)Но раздражают люди, которые подпевают ее, не зная даже языка, на котором она написана.Еще хуже - если в мелодии нет слов и ее "мугикают", полностью испоганивая...

Может я просто стала нетерпимой какой-то)Все меньше людей, которых мне хочеться слушать.Но некоторых слушать хочеться еще больше!

Вчера ночью был удивлен появлением этого гостя. Вроде все насекомые уже должны спать. Зима на носу. Ан нет, летают еще.

Открыть больше изображений

Сегодня утром сидела на кровати и отряхивалась ото сна.

Вдруг в моей голове четко начали прорисовываться плавные линии, жилейные фактуры, мягкие материалы, украшения интерьера, сервис, идея с полом винецианским... Увиделись посетители, улыбающийся контингент, все до мелочей.

Короче, в моей голове зародился креативный проект, который стоит того, чтобы вкладывать в него деньги.

Я знаю, как сделать ему рекламу, я знаю все до мелочей, что должно быть в интерьере, у меня даже вывеска перед глазами появилась... Какой сервис должен быть, в чем должны ходить официанты.

Самое главное - изюм. Изюм - это комнаты на 2 человека, отделяющие посетителей друг от друга, такие кабинки своеобразные, только побольше размером. Их можно открывать и закрывать по желанию... Ресторан-клуб-отель для влюбленных.

Мне срочно нужны инвесторы и партнеры-дизайнеры. Нужно продать этот перспективный проект. Концепцию и рекламу я гарантирую. Только вот как это совершить?

ось ти лежиш без правої ноги,

і все, що тобі хочеться, – це просто нормально потрахатись,

навіть без правої ноги, це ж не обов’язково, правильно?

а тут сидить якась сука із царської родини і читає

тобі про царицю Савську. (“Трамадол”)

Спешу, лечу, задыхаюсь… Сегодня у меня встреча с известным современным украинским писателем, поэтом, эссеистом и просто интересным как личность и обаятельным мужчиной, который уже успел стать популярным не только в Украине, но и в мире, в частности в Европе. Его книги становятся Книгами года за границей, настольными произведениями и несут в себе сытный гуманизм, жажду к жизни, бунт против определенных политический явлений и несовершенства человеческих отношений. Он смел, решителен и неординарен в своих суждениях, любитель называть вещи своими именами. В общении он прост, логичен и интересен.

P.S. Звездной болезнью не заражен.

Скажите, Сергей, вы в детстве, отрочестве глубоко задумывались о смысле жизни, о будущем? Ведь говорят, что писатели и поэты с детства не от мира сего… Кем вы хотели стать?

Звичайно. Я дуже люблю цей світ у найбуденніших проявах. Коли був радянський союз і я дивився новини, мене як дитину хвилювало питання американської окупації. Я страшно хвилювався і боявся капіталістичної окупації радянського союзу. Я не жартую…

Були якісь страхи, тому що мені здавалося, що світ навколо мене дуже добре влаштований, що є сонячний світ, але є певні загрози і потрібно цих загроз якось уникати. Потім я підріс, і все стало на свої місця… Задумувався про глобальні речі, про якісь практичні речі міг думати менше. Наприклад, я до останнього не знав що мені робити після школи, куди йти вступати. Мої однокласники дуже добре знали, в них все вже давно було розписано. Світ хвилював, а ким я стану – менше всього.

Не могли долго определиться, кем хотите стать?

Не знав.

А почему пошли на филологию?

В 11 класі я виграв Республіканську Олімпіаду з української літератури, і мені дали можливість вступити у будь-який університет на філфак. Без іспитів. Так що в мене просто не було вибору (улыбается – прим. автора). Не логічно вступати на мехмат, якщо є можливість вступити на філфак.

Вам нравилось учиться?

Так, я літературою цікавився, вже в 10, 11 класі щось сам писав. Альтернатив я не розглядав. Трапилась можливість, ось і все. Крім того, оскільки в мене тітка працювала у Харківському Педагогічному Університеті, я вирішив, що поїду до тітки. Так от поїхав і залишився.

Как пришло вдохновение написать первое произведение, книгу?

Моя перша книга – це вірші. Вона не писалася спеціально. Мені було тоді 19 років. Все, що я до цього написав – це було лише 35 віршів. Я зібрав їх і послав на конкурс. Так і вийшла моя перша збірка.

Сложно сказать, в каком жанре вы пишете? Вы сами можете дать ему определение?

Ні, не можу (смеемся, - прим. автора). Я не знаю, в якому жанрі мої твори. Я пишу дуже різні речі. З одного боку я пишу вірші, з іншого кіносценарії, багато ессеїв, перекладаю. Мені цікаво спробувати все, головне не повторюватися.

Что вы думаете об украинской литературе? На каком она этапе на сегодняшний день?

На цікавому, на перехідному. Є видавництва, молоді автори – це дуже добре. Але вона розвивається не такими темпами, як потрібно.

То есть штампуют все одно и то же, что никому не интересно?

Та навіть тих, хто штампує, малувато. Якби штампували побільше, то з цього у кінці кінців щось би вийшло. Але з літературою зараз краще, ніж було 10 років тому.

Почему?

Тому що 10 років тому узагалі нічого не видавалося, книжок не було, презентацій не було. Суцільний дефолт. А зараз бум літературний. Молодь ходить на вечори, відкриваються книжкові магазини. Все добре!

Вы любите непосредственный контакт со своими поклонниками – квартирники, литературные встречи? Есть определенная цель этих встреч?

Та нє….

Просто пригласили?

Так, це була дивна ситуація. Мене запросили на квартирник минулого року до «Оркестру Че». Мені сподобалося, тому що на концертах є бар’єр – ось сцена, а ось слухачі. А на квартирниках сидить музикант, а слухачі у нього під ногами. Тому, коли він поводить себе неприродньо чи фальшиво – це дуже відчувається. Коли мені запросили, я погодився. Єдине, шо мене напрягає, це те, що треба платити за вхід.

И ви тоже платили?

Ну, звичайно. Організатори щось роблять, вони мають якісь затрати, квартиру десь беруть… Я не дуже люблю, коли на моїх акціях платять. Я звик, що до нас зазвичай приходять студенти, а це як правило публіка бідна. Хоча час від часу доводиться ставити якісь квитки, якщо це проекти з музикантами.

Были какие-небудь казусы на таких встречах?

Та постійно. Мат і мордобій - постійно. Як правило, це люди, які самі пишуть, їм хочеться про себе заявити. Найпростіше – це прийти до когось на літературний вечір і нахамити. Можуть напитися, поскандалити…

Как вы относитесь к критике? Извлекаете ли из негатива что-нибудь хорошее?

Нормальна критика - це коли хтось підходить і каже: «…от ти це написав, я б оце поміняв, оце в тебе неправильно, не те сказав, тут помилка…» Як правило – це просто гонєво, обливання гряззю, тому нічого доброго тут не візьмеш.

Да, люди жестоки…

Та це навіть не жорстокість. Це цинізм. Коли люди реалізовуються за твій рахунок. Коли ти матриця, а вони викачують з тебе енергію. Але я думаю це тимчасово. Скоро все стане на свої місця, і світ стане романтичнішим, інакше в кінці кінців всі один одного перегризуть.

Вы ведете блог в жж (живой журнал в сети, англ. - Life Journal, - прим. автора). Зачем?

Я не веду блог у жж. Я вів колись на «Кореспонденті», досить довго, 9 місяців, здається. А потім в якийсь момент обламався. Давно кинув…

Почему вели и почему перестали?
Тому що я дуже серйозно до цього ставився. Я писав, а потім вів дискусію з читачами, для мене це було важливо. Хтось писав, хтось реагував на те, що я пишу. Але потім я зрозумів, що це не дискусія, а якесь гонєво. Нормальні люди просто читали і все, а коментувати залишалися якісь маньяки, ублюдки. В цьому не було інтересу, а вони постійно писали і питали: «Ну чому ж ти не реагуєш? Ми от тут сидимо і чекаємо». І я закрив цю штуку, але спочатку було цікаво. Та ця блогосфера – це розчарування для мене. Я думав, що інтернет - це річ, яка дозволяє людям автомінізуватися, що це геніальний винахід, анархічна модель, яка дозволяє тобі бути вільним, коли ти позбавлений будь-якої цензури, контролю. Ти можеш писати що завгодно, можеш спілкуватися з ким завгодно. А насправді інтернет перейняв усе найгірше, що є в  інформаційному просторі, у реальному бутті. Туди перейшли чуваки з усіма їхніми комплексами, фобіями, проблемами і перетворили інтернет на помийну яму. Тому, на жаль, із цього перспективного проекту - інтернету – нічого не вийшло. Це просто якась віртуальна відрижка.

Был период, когда ваши произведения зажимали критики. Как вы пережили это время? Ждали, когда буря поутихнет или были разочарования?

Ні, такого не було. У мене завжди все друкували.

Слухи значит…А критики? Зажимали, не пускали в печать…

Ні, такого не було, в мене завжди був вибір в кого друкуватися.

Спрашивали ли вы когда-нибудь себя: зачем мне все это нужно?

Так, буває час від часу. Та це мабуть, як у багатьох, депресії сезонні. Почався листопад, зникло сонце, авітаміноз… Ти сидиш, втикаєш у телевізор і думаєш: «Навіщо я пишу? Це ж нікому не потрібно…».

Использование ненормативной лексики – это фишка, желание выделиться или просто желание называть вещи своими именами?

Ну, наприклад, у ранніх віршах, які я написав у 16 років, там не було ненормативної лексики. А десь у 18, коли я познайомився з творчістю Георгія Андруховича, я зрозумів, що є зовсім інша література. Я захотів писати мовою, яка зрозуміла усім, а не мертвою українською мовою, якою писав там Олесь Гончар і т.д.

…Чтобы быть ближе к читателям?

Щоб бути адекватніше. Це не тільки ненормативна лексика, але й усі ці сленги, тощо. От як писати про програмістів і не використовувати термінів програмування? Як про гопників писати, не використовуючи ненормативну лексику? Це буде нечесно. (Смеемся, - прим. автора).

Вышла ваша аудио-книга «Депеш мод». Откуда пришло решение ее создать?

Є така типографія дніпропетровська, як «Артвертеп». Ось вони саме і запропонували мені видати «Депеш мод» аудіо-книгою. Приїхав і начитав. А зараз вона  вийшла німецькою. Я ще начитав «Гімн демократичної молоді», але щось вона досі не вийшла.

А будут еще аудио-книги?

Так, ми зараз з «Собаками» (муз. группа «Собаки в космосі») зробили диск. Він вийде 20 листопада, саме коли ми почнемо всеукраїнський тур. В Харкові буде презентація 4 грудня. Приходьте, я вас запрошую. Ще невідомо де. Або у театрі Шевченка, або у «Черчіллі». Ми довго готували цей диск - цілий рік, і записали, по-моєму пречудний матеріал.

Ваша книга "AnarchyintheUKR" вошла в список премии "Национальный бестселлер" в России. Считаете ли вы ее лучшим своим произведением?

Нє. Але я люблю цю книжку, вона не схожа на всі інші. Вона неформатна зовсім, вибивається. Не така як інші.

Как вы познакомились С Горчевым?

Віртуальна дружба. Ми пересилали один одному книжки, спілкувалися. Коли він був в Україні, купив її у нас. Це, здається, була перша книжка, яку він прочитав українською. І коли в Росії вийшла «анархія», він її підтримав. Його твори мені теж подобаються… Ми якось разом писали у жіночій журнал «ХХL» (смеется, - прим. автора). Він, по-моєму, ще пише, я вже не пишу. На жаль, Горчєв ще не дуже відомий в Україні, але його варто почитати.

Какую литературу читаете вы?

Зараз читаю більше історичної, політичної, мемуарної літератури і менше художньої, хоча час від часу щось находиш, відкриваєш для себе. Зараз читаю Бориса Кагарунського, про лівий рух у Європі та Україні. Вже 3 місяці. Ніяк не можу дочитати, бо пише про досить специфічні речі, такі, які, як правило, швидко втрачають свою актуальність.  

Были ли у вас кумиры? Кому вы подражали в начале свого творчества?

Були, мені подобалися дуже футуристи. Зараз мені більше подобається авангард, футуристи менше цікавлять.

Обращались ли к вам за советом молодые писатели, бывают ли глупе вопросы? Как вы относитесь к таким вопросам,что обычно советуете?

Так. Бувають і дурні питання. Зазвичай просять допомогти. Але чим я можу допомогти? Видавництва в мене немає, магазину немає. Можу тільки порадити щось, почитати, висловити свою думку. Мені у 17 років теж було важливо почути зважену думку від старших по цеху.

Откуда черпаете вдохновение?

Із зовнішнього середовища, звідусіль. Світ прекрасний і у ньому є багато цікавого.

Осень, женщина…

Так, так, жінка… (улыбается, прим. автора).

Вы переводите Чарльза Буковски и Пауля Целана. Это ваше хобби?

Так, це хобі. У Буковскі дуже цікавий стиль, а Целана взагалі дуже складно перекладати, то перекладаю його зі словником.

Какой для вас был самый лучший урок в жизни?

Їх було багато… Але таких глобальних, щоб перевернули моє життя не було.

Над чем вы работаете сейчас и что планируете в скором будущем?

Ось буквально вчора здав у печать свою книгу, повинна вийти десь у грудні-березні. Почав писати новий роман, думаю, наступного року він вийде. Планів дуже багато, думаю, більша їх частина стане реальністю.

Планируете ли вы менять что-нибудь в своих произведениях кардинально? Есть ли новые идеи?

Так, звісно, я намагаюся постійно щось змінювати, не бути однобоким. Ідей дуже багато, вони приходять раз за разом, лише встигай їх втілювати.

Что бы вы пожелали читателям?

Більше посміхайтеся, насолоджуйтесь світом. І не відносьтеся занадто критично до творів, намагайтеся взяти з них щось важливе для себе.

Спасибо. Удачи вам, Сергей.

Спешу, лечу, задыхаюсь… Сегодня у меня встреча с известным современным украинским писателем, поэтом, эссеистом и просто интересным как личность и обаятельным мужчиной, который уже успел стать популярным не только в Украине, но и в мире, в частности в Европе. Его книги становятся Книгами года за границей, настольными произведениями и несут в себе сытный гуманизм, жажду к жизни, бунт против определенных политический явлений и несовершенства человеческих отношений. Он смел, решителен и неординарен в своих суждениях, любитель называть вещи своими именами. В общении он прост, логичен и интересен.

P.S. Звездной болезнью не заражен.

Скажите, Сергей, вы в детстве, отрочестве глубоко задумывались о смысле жизни, о будущем? Ведь говорят, что писатели и поэты с детства не от мира сего… Кем вы хотели стать?

Звичайно. Я дуже люблю цей світ у найбуденніших проявах. Коли був радянський союз і я дивився новини, мене як дитину хвилювало питання американської окупації. Я страшно хвилювався і боявся капіталістичної окупації радянського союзу. Я не жартую…

Були якісь страхи, тому що мені здавалося, що світ навколо мене дуже добре влаштований, що є сонячний світ, але є певні загрози і потрібно цих загроз якось уникати. Потім я підріс, і все стало на свої місця… Задумувався про глобальні речі, про якісь практичні речі міг думати менше. Наприклад, я до останнього не знав що мені робити після школи, куди йти вступати. Мої однокласники дуже добре знали, в них все вже давно було розписано. Світ хвилював, а ким я стану – менше всього.

Не могли долго определиться, кем хотите стать?

Не знав.

А почему пошли на филологию?

В 11 класі я виграв Республіканську Олімпіаду з української літератури, і мені дали можливість вступити у будь-який університет на філфак. Без іспитів. Так що в мене просто не було вибору (улыбается – прим. автора). Не логічно вступати на мехмат, якщо є можливість вступити на філфак.

Вам нравилось учиться?

Так, я літературою цікавився, вже в 10, 11 класі щось сам писав. Альтернатив я не розглядав. Трапилась можливість, ось і все. Крім того, оскільки в мене тітка працювала у Харківському Педагогічному Університеті, я вирішив, що поїду до тітки. Так от поїхав і залишився.

Как пришло вдохновение написать первое произведение, книгу?

Моя перша книга – це вірші. Вона не писалася спеціально. Мені було тоді 19 років. Все, що я до цього написав – це було лише 35 віршів. Я зібрав їх і послав на конкурс. Так і вийшла моя перша збірка.

Сложно сказать, в каком жанре вы пишете? Вы сами можете дать ему определение?

Ні, не можу (смеемся, - прим. автора). Я не знаю, в якому жанрі мої твори. Я пишу дуже різні речі. З одного боку я пишу вірші, з іншого кіносценарії, багато ессеїв, перекладаю. Мені цікаво спробувати все, головне не повторюватися.

Что вы думаете об украинской литературе? На каком она этапе на сегодняшний день?

На цікавому, на перехідному. Є видавництва, молоді автори – це дуже добре. Але вона розвивається не такими темпами, як потрібно.

То есть штампуют все одно и то же, что никому не интересно?

Та навіть тих, хто штампує, малувато. Якби штампували побільше, то з цього у кінці кінців щось би вийшло. Але з літературою зараз краще, ніж було 10 років тому.

Почему?

Тому що 10 років тому узагалі нічого не видавалося, книжок не було, презентацій не було. Суцільний дефолт. А зараз бум літературний. Молодь ходить на вечори, відкриваються книжкові магазини. Все добре!

Вы любите непосредственный контакт со своими поклонниками – квартирники, литературные встречи? Есть определенная цель этих встреч?

Та нє….

Просто пригласили?

Так, це була дивна ситуація. Мене запросили на квартирник минулого року до «Оркестру Че». Мені сподобалося, тому що на концертах є бар’єр – ось сцена, а ось слухачі. А на квартирниках сидить музикант, а слухачі у нього під ногами. Тому, коли він поводить себе неприродньо чи фальшиво – це дуже відчувається. Коли мені запросили, я погодився. Єдине, шо мене напрягає, це те, що треба платити за вхід.

И ви тоже платили?

Ну, звичайно. Організатори щось роблять, вони мають якісь затрати, квартиру десь беруть… Я не дуже люблю, коли на моїх акціях платять. Я звик, що до нас зазвичай приходять студенти, а це як правило публіка бідна. Хоча час від часу доводиться ставити якісь квитки, якщо це проекти з музикантами.

Были какие-небудь казусы на таких встречах?

Та постійно. Мат і мордобій - постійно. Як правило, це люди, які самі пишуть, їм хочеться про себе заявити. Найпростіше – це прийти до когось на літературний вечір і нахамити. Можуть напитися, поскандалити…

Как вы относитесь к критике? Извлекаете ли из негатива что-нибудь хорошее?

Нормальна критика - це коли хтось підходить і каже: «…от ти це написав, я б оце поміняв, оце в тебе неправильно, не те сказав, тут помилка…» Як правило – це просто гонєво, обливання гряззю, тому нічого доброго тут не візьмеш.

Да, люди жестоки…

Та це навіть не жорстокість. Це цинізм. Коли люди реалізовуються за твій рахунок. Коли ти матриця, а вони викачують з тебе енергію. Але я думаю це тимчасово. Скоро все стане на свої місця, і світ стане романтичнішим, інакше в кінці кінців всі один одного перегризуть.

Вы ведете блог в жж (живой журнал в сети, англ. - Life Journal, - прим. автора). Зачем?

Я не веду блог у жж. Я вів колись на «Кореспонденті», досить довго, 9 місяців, здається. А потім в якийсь момент обламався. Давно кинув…

Почему вели и почему перестали?
Тому що я дуже серйозно до цього ставився. Я писав, а потім вів дискусію з читачами, для мене це було важливо. Хтось писав, хтось реагував на те, що я пишу. Але потім я зрозумів, що це не дискусія, а якесь гонєво. Нормальні люди просто читали і все, а коментувати залишалися якісь маньяки, ублюдки. В цьому не було інтересу, а вони постійно писали і питали: «Ну чому ж ти не реагуєш? Ми от тут сидимо і чекаємо». І я закрив цю штуку, але спочатку було цікаво. Та ця блогосфера – це розчарування для мене. Я думав, що інтернет - це річ, яка дозволяє людям автомінізуватися, що це геніальний винахід, анархічна модель, яка дозволяє тобі бути вільним, коли ти позбавлений будь-якої цензури, контролю. Ти можеш писати що завгодно, можеш спілкуватися з ким завгодно. А насправді інтернет перейняв усе найгірше, що є в  інформаційному просторі, у реальному бутті. Туди перейшли чуваки з усіма їхніми комплексами, фобіями, проблемами і перетворили інтернет на помийну яму. Тому, на жаль, із цього перспективного проекту - інтернету – нічого не вийшло. Це просто якась віртуальна відрижка.

Был период, когда ваши произведения зажимали критики. Как вы пережили это время? Ждали, когда буря поутихнет или были разочарования?

Ні, такого не було. У мене завжди все друкували.

Слухи значит…А критики? Зажимали, не пускали в печать…

Ні, такого не було, в мене завжди був вибір в кого друкуватися.

Спрашивали ли вы когда-нибудь себя: зачем мне все это нужно?

Так, буває час від часу. Та це мабуть, як у багатьох, депресії сезонні. Почався листопад, зникло сонце, авітаміноз… Ти сидиш, втикаєш у телевізор і думаєш: «Навіщо я пишу? Це ж нікому не потрібно…».

Использование ненормативной лексики – это фишка, желание выделиться или просто желание называть вещи своими именами?

Ну, наприклад, у ранніх віршах, які я написав у 16 років, там не було ненормативної лексики. А десь у 18, коли я познайомився з творчістю Георгія Андруховича, я зрозумів, що є зовсім інша література. Я захотів писати мовою, яка зрозуміла усім, а не мертвою українською мовою, якою писав там Олесь Гончар і т.д.

…Чтобы быть ближе к читателям?

Щоб бути адекватніше. Це не тільки ненормативна лексика, але й усі ці сленги, тощо. От як писати про програмістів і не використовувати термінів програмування? Як про гопників писати, не використовуючи ненормативну лексику? Це буде нечесно. (Смеемся, - прим. автора).

Вышла ваша аудио-книга «Депеш мод». Откуда пришло решение ее создать?

Є така типографія дніпропетровська, як «Артвертеп». Ось вони саме і запропонували мені видати «Депеш мод» аудіо-книгою. Приїхав і начитав. А зараз вона  вийшла німецькою. Я ще начитав «Гімн демократичної молоді», але щось вона досі не вийшла.

А будут еще аудио-книги?

Так, ми зараз з «Собаками» (муз. группа «Собаки в космосі») зробили диск. Він вийде 20 листопада, саме коли ми почнемо всеукраїнський тур. В Харкові буде презентація 4 грудня. Приходьте, я вас запрошую. Ще невідомо де. Або у театрі Шевченка, або у «Черчіллі». Ми довго готували цей диск - цілий рік, і записали, по-моєму пречудний матеріал.

Ваша книга "AnarchyintheUKR" вошла в список премии "Национальный бестселлер" в России. Считаете ли вы ее лучшим своим произведением?

Нє. Але я люблю цю книжку, вона не схожа на всі інші. Вона неформатна зовсім, вибивається. Не така як інші.

Как вы познакомились С Горчевым?

Віртуальна дружба. Ми пересилали один одному книжки, спілкувалися. Коли він був в Україні, купив її у нас. Це, здається, була перша книжка, яку він прочитав українською. І коли в Росії вийшла «анархія», він її підтримав. Його твори мені теж подобаються… Ми якось разом писали у жіночій журнал «ХХL» (смеется, - прим. автора). Він, по-моєму, ще пише, я вже не пишу. На жаль, Горчєв ще не дуже відомий в Україні, але його варто почитати.

Какую литературу читаете вы?

Зараз читаю більше історичної, політичної, мемуарної літератури і менше художньої, хоча час від часу щось находиш, відкриваєш для себе. Зараз читаю Бориса Кагарунського, про лівий рух у Європі та Україні. Вже 3 місяці. Ніяк не можу дочитати, бо пише про досить специфічні речі, такі, які, як правило, швидко втрачають свою актуальність.  

Были ли у вас кумиры? Кому вы подражали в начале свого творчества?

Були, мені подобалися дуже футуристи. Зараз мені більше подобається авангард, футуристи менше цікавлять.

Обращались ли к вам за советом молодые писатели, бывают ли глупе вопросы? Как вы относитесь к таким вопросам,что обычно советуете?

Так. Бувають і дурні питання. Зазвичай просять допомогти. Але чим я можу допомогти? Видавництва в мене немає, магазину немає. Можу тільки порадити щось, почитати, висловити свою думку. Мені у 17 років теж було важливо почути зважену думку від старших по цеху.

Откуда черпаете вдохновение?

Із зовнішнього середовища, звідусіль. Світ прекрасний і у ньому є багато цікавого.

Осень, женщина…

Так, так, жінка… (улыбается, прим. автора).

Вы переводите Чарльза Буковски и Пауля Целана. Это ваше хобби?

Так, це хобі. У Буковскі дуже цікавий стиль, а Целана взагалі дуже складно перекладати, то перекладаю його зі словником.

Какой для вас был самый лучший урок в жизни?

Їх було багато… Але таких глобальних, щоб перевернули моє життя не було.

Над чем вы работаете сейчас и что планируете в скором будущем?

Ось буквально вчора здав у печать свою книгу, повинна вийти десь у грудні-березні. Почав писати новий роман, думаю, наступного року він вийде. Планів дуже багато, думаю, більша їх частина стане реальністю.

Планируете ли вы менять что-нибудь в своих произведениях кардинально? Есть ли новые идеи?

Так, звісно, я намагаюся постійно щось змінювати, не бути однобоким. Ідей дуже багато, вони приходять раз за разом, лише встигай їх втілювати.

Что бы вы пожелали читателям?

Більше посміхайтеся, насолоджуйтесь світом. І не відносьтеся занадто критично до творів, намагайтеся взяти з них щось важливе для себе.

(ATTENTION! интервью запостено в первозданном виде!) 

Начался период в жизни- накапливание мыслей.Копирка копирки(с). Я просто живу - ничего не анализирую, иду по течению и знаю, что все буду осознавать чуть позже. Сейчас ни сил-ни желания...Как корова траву - она сначала кушает, а потом пережовывает.Самое интересное - такое со мной не впервые.А у вас бывает?

Говорят. что когда Бог раздавал людям земли он забыл про Грузинов и и ему пришлось отдать им свою землю. Обязательно надо там побывать. Но очевидно самые близкие Богу земли он тайно хранил как Украину. У нас потрясающая страна! Красивая природа, уникальные города, от Запорожья до Львова! У нас интересные, умные и добрые люди, и конечно же у нас самые лучшие, самые красивые, самые интересные в мире женщины! В очередной раз пересекая страну я  подумал, что фиг вам США, фиг вам Россия, не доведете вы нашу страну до состояния Албании. Пока в нас столько энергии, пока у нас такие позитивные и прекрасные люди - переживем мы и финансовый кризис, и запуск коллайдера и бесконечные выборы. Все что нас не убивает, делает нас сильнее. Так что прорвемся!

Львов произвел на меня сильное впечатление.  И хотя 20 часов в жемчужине Украины, это сильно мало чтобы делать какие-то выводы, но вполне достаточно чтобы влюбиться! :) Эти старинные улочки, эти подъезды, эта атмосфера некого средневековья всколыхнула самые глубокие струны в моей душе. А уж когда я увидел лица блоггеров с разных концов Украины, столь далеких и уже столь близких моему сердцу, то понял я по вам скучал. :) Понимая насколько это тяжело после всех путешествий этого года собраться вновь,  вы нашли в себе силы, приехали,  чтобы увидеть друг друга и поделиться своим настроением! Большое спасибо Наде и Оресту за организацию. Вовке, за то что смог меня уговорить поехать, Лане, Ире и еще раз Наде за вашу красоту и улыбки.  Антона, Гамаюнова, Олега и Метеорчика за компанию. А так же отдельное спасибо Оксане, капитану ролевого клуба города Львова за средневековые танцы. 

Ну и конечно же низкий поклон Мадесту и Биме, и конечно минимоде у которых я сейчас сижу в гостях и пью чай, за их  гостеприимство и вообще за то что они есть. :)

И еще я понял, как же я соскучился за всеми кто не смог приехать. Очень хочу чтобы блоггеры посетили теперь Днепропетровск. Что скажете? :)

Открыть больше изображений

Пришел новый день, и проснулся Бог, и зевнул. Окинул он взглядом Землю, и что-то ему показалось незавершенным. «Чего не хватает? - подумал Бог, - и океан, и моря, и озера, леса и поля – несомненно, все так и должно быть, все на своем месте…Но не хватает изюминки, вот здесь, в Европе…» И ткнул Бог пальцем в то место на карте, и родились Хорватия и Черногория. Рассыпал владыка жемчужины природы на творение свое – планету Земля, а  на эти земли пришлась целая пригоршня…

Хорватия – жемчужина Адриатики

Немного истории

Самые известные ранние жители Хорватии - иллирийцы, которые позже, в X в. нашей эры были завоеваны римлянами. Земли, на которых они жили, назвали Иллирикум. Позже она раскололась на римские области - Паннонию и Далмацию.

Славянские племена, которые, вероятно, пришли вместе с аварами, распространившимися по областям нынешней Польши, Украины и Белоруссии, обосновались в большей части центральной и юго-восточной Европы. Они прибыли в Паннонию и Далмацию и стали называться хорватами.

В конце VIIIстолетия армия императора Карла Великого разбила аваров. Хорваты и другие славянские племена тогда основали множество мелких государств между Римской Империей на западе и православной Византийской Империей на востоке.

Во времена правления короля Томислава, Хорватия стала независимым королевством и расширила свою область.

На протяжении 45 лет Хорватия была частью Югославии, но в 1991 году была провозглашена независимой.

Часть мирового искусства

Культура Хорватии складывалась веками под влиянием различных государств, и теперь она очень многогранна. В ней тесно переплелись стили и традиции Запада и Востока, Северной, Центральной и Южной средиземноморской Европы. Все это нашло отражение в музыке, живописи, литературе и, конечно, в архитектуре.

На территории Хорватии можно увидеть архитектурные шедевры римской эпохи. Яркими примерами является дворец римского императора Диоклетиана и руины амфитеатра в Пуле. В период древнехорватского королевства было построено около ста храмов и церквей, украшенных великолепными барельефами. Шесть  памятников страны  включено ЮНЕСКО в Список мирового культурного наследия. Помимо памятников истории Хорватия славится во всем мире своими архитекторами, скульпторами и художниками. Самым известным хорватским скульптором является Иван Местрович, который создал такие работы из дерева, как Мадонна и Дитя. Ранняя живопись Хорватии относится к XI столетию, а литература развивалась под влиянием Ренессанса.

Начало

Это одна из самых экологически чистых стран в Европе.  Высокие скалы и плодородные равнины, зеленые холмы, а также многочисленные острова непередаваемой красоты такие, как Бриуны, Црес, Лошинь, Раб, Паг и многие другие подарят ощущение свободного полета и понимание того, что ты часть необъятной природы, но ничтожно мал перед этими красотами. Вас обворожит кристально чистое Адриатическое море с песчано-гаечными пляжами и красивейшие озера.

Хорватия - великолепное место для отпуска, и как бы вы ни задумали его провести, здесь для этого есть все возможности. Спортсмены, исследователи морских глубин, неутомимые туристы, интересующиеся историей и культурой, - каждый найдет то, что ему по душе. Уединенные пляжи, длинные прогулки вдоль моря, живописные приморские городки, население которых в летние месяцы увеличивается почти вдвое. Это страна, где  встречаются Средиземноморье и Центральная Европа, горные склоны Альп и Паннония. Особенности каждого из этих регионов создали неповторимое гармоничное сочетание разнообразной природы, бережно охраняемой и, поэтому сохранившей первозданную красоту.

Отдых в Хорватии - это прекрасная возможность для занятий дайвингом, большим теннисом - многочисленные теннисные корты расположены по всей стране. Приведут в восторг национальные парки «Плитвицкие озера» и «Архипелаг Брионии», морской круиз «Ровинь-Фьорд Лим». Можно весело провести время на рыбном пикнике, устроить  сафари на байдарках, оккупировать винные погреба полуострова Пельешац, улучшить здоровье и укрепить иммунитет на лечебном курорте Нафталан.

Дубровник

Дубровник – знаменитый курорт Хорватии. Он чарует своеобразием своего облика, единением с природой. Старая его часть - могучая средневековая крепость - величественно возвышается в венце башен на скалистом полуострове. Она как бы вырастает из глубины лазурного моря, то ласково плещется у стен, то обрушивает на них огромные валуны с бирюзово-зеленой пеной на гребнях. Эффектно выглядят горы, охватывающие Дубровник гигантским амфитеатром. Драгоценным ожерельем города называют вишневые сады, цитрусовые рощи, виноградники, лежащие у подножия гор. В их зелени и ярких красках южных цветущих растений живописно выделяются белые дома с красными черепичными крышами. Современный Дубровник охватил полукругом старый город лентой белоснежных отелей и пляжей, распластавшихся вдоль побережья Адриатического моря, частично поднялся на скалистые площадки гор.

Дубровник - один из красивейших городов Средиземноморья. Это город-музей с богатой историей и удивительной архитектурой, вместе с прилегающими к нему небольшими уютными городками Дубровник является очень популярным центром туризма. Мягкий средиземноморский климат в сочетании с удивительно красивой природой, кристально прозрачным морем, которое, по утверждению Жака Ива Кусто, является самым чистым во всей Адриатике, сделали Дубровник одним из наиболее популярных мест отдыха европейских туристов.

Город-музей, расположившийся на берегу Адриатического моря, по праву считается жемчужиной Хорватии. Старинный город, основанный еще в VII веке и сохранивший крепостные цены и башни XIII века, и по сей день поражает гостей своими многочисленными соборами и дворцами. По своей самобытности и уникальности Дубровник может быть сравним в Европе лишь с Венецией и Амстердамом. Туристов, приезжающих со всех концов света, привлекают сюда уютные отели и ресторанчики с кухней из морепродуктов, а также возможность совершить увлекательные экскурсии. И действительно можно верить Бернарду Шоу, заявившему однажды, что тот, кто ищет рай на земле, должен посетить Дубровник.

Сплит

Сплит можно назвать самым торжественным городом Хорватии. Он находится в центральной части ее побережья между городами Задар и Дубровник, разделяя Далмацию на две части и являясь ее сердцем.

Городу 1700 лет! За прошедшие семнадцать веков здесь оставили след многие цивилизации и, как говорят, «разные эпохи связаны в этом месте натянутыми между домами бельевыми веревками». Название города происходит от латинского слова «palatium» - дворец, так как он возник на месте построенного в 295 году роскошного дворца римского императора Диоклетиана, окруженного мощными стенами. Постепенно дворец, внесенный ЮНЕСКО в книгу сокровищниц мирового культурного наследия, превратился в город-крепость, который сегодня является главной достопримечательностью Сплита. Такие шедевры города, как храм Юпитера, Кафедральный собор Святого Дюйма, площадь Прокурации в венецианском стиле, Серебряные и Золотые ворота, могут по праву считаться одними из самых интересных культурных памятников Адриатики. Уникальная архитектура города, смешавшая в себе несколько стилей, сделала его обаятельным и неповторимым.

Особого внимания заслуживают местные жители: здесь самые красивые женщины в Хорватии - две из них стали обладательницами титула «Мисс Мира», а также необычайно рослые мужчины - некоторые из которых играют в именитых баскетбольных командах. Но Сплит - не только история и архитектура, это еще и популярный курорт Хорватии с современными отелями и живописными лагунами, и именно отсюда можно добраться до удивительных Далматинских островов Брач и Хвар, и посетить три национальных парка – «Крка», «Плитвитцкие озера» и «Корнати».

*Те же самые далматинцы – удивительные собаки в пятнышках - тоже родом из приморской области Хорватии – Далмации.

Истрия

Самый большой и зеленый полуостров Хорватии и популярный курорт. Полуостров Истрия знаменит своим скалистым побережьем, живописными холмами и виноградом, из которого производят известные марки вин «Pinot», «Malvazija» и «Teran». Воздух полуострова считается целебным из-за огромного количества сосновых и лиственных лесов, а пляжи Истрии отличаются уникальной чистотой.

Истрия привлекает не только чистым морем, солнцем, развитой инфраструктурой, это не только центр туризма и спорта, это ещё и центр богатейшего культурно-исторического наследия. Археологические раскопки показывают, что история этой земли начинается со времен динозавров, а следы человеческого существования были обнаружены в пещере Sandalj близ города Пула. Полуостров Истрия постоянно попадал под власть различных государств, и, вследствие этого, произошло смешение стилей в культуре и традициях этого региона. Красивейшие средневековые города Истрии - Ровинь, Пореч, Умаг отражают историю прошлых веков. Города Мотовун и Грожнян со среденвековыми башнями и стенами построены на высоких холмах, с вершин которых открываются потрясающий вид. Здесь же находится самый маленький город в мире - Хум. В двух часах езды от полуострова - известный итальянский город Венеция. Для  любителей активного отдыха в Истрии располагаются современные теннисные и гольф-центры, а гурманов удивят многочисленные рестораны с истрийской кухней и знаменитым пршутом, овечьим сыром, морепродуктами и нежной ягнятиной.

О хлебе насущном

Хорватская национальная кухня очень богата и разнообразна и имеет свои местные специфические особенности. Используя отечественные и заимствованные рецепты, она может удовлетворить вкусы самого утонченного гурмана. Основанная на античной традиции, далматинская кухня испытала на себе большое влияние итальянской кухни.

В Хорватии популярен рыбный паприкаш, красивые и вкусные пирожные. Одним словом, в еде отражается все богатство и специфика этой местности. Кухня хорватского Загорья, испытавшая австрийское, швейцарское, итальянское и венгерское влияние, известна своими молочными продуктами и блюдами из теста. Фирменными блюдами этого региона являются «индейка с блинами», «штрукли», «ореховый пирог», «бучница» и «загорская злевка».

Кроме того, Хорватия славится своими сухими винами. Белые сорта, более слабые, распространены на севере, а красные - на юге Хорватии.

И создал Великий и Могучий для Хорватушки своей сестрицу. И была она вровень красива и величава, как молода девица,  распрекрасна и пышна…

Черногория – морская красавица

Немного истории

Историческим предшественником нынешнего независимого черногорского государства можно считать королевство Дукля, возникшее в середине X в. Его населяли славянские племена, смешанные с иллирийцами, аварами и потомками римлян.

В 1360 году на месте нынешней Черногории возникло княжество Зета. С XV века оно начало ощущать давление Оттоманской империи.

После распада СФРЮ в 1992 году Черногория последовательно входила в Федеративную Республику Югославию, затем в союзное государство Сербии и Черногории.

21 мая 2006 года состоялся референдум о независимости. 3 июня 2006 года скупщина Черногории, следуя его итогам, провозгласила независимость.

Начало

Черногория - это нетронутая природа, красивые пейзажи, чистое море. Говорят, что свое название страна получила оттого, что склоны ее гор покрыты оливковыми деревьями с черной корой. Может быть, это ботанически верно. Но главный цвет, который царит в Черногории повсюду - зеленый. Зеленые долины, зеленые холмы, зеленые склоны гор - повсюду растет, цветет и благоухает буйная флора благословенного юга. Самые известные курорты Черногории - Будва, Святой Стефан, Герцег-Нови, Ульцинь, Петровац, Сутоморе, остров Ада.

Будва

Одно из приятнейших мест Черногории - Будванская Ривьера с центром в городе Будва. Говорят, что здесь когда-то жил каменщик Марко, который любил прекрасную Елену. Девушке не разрешили выйти за него замуж, и тогда они взялись за руки и бросились с городской стены в море. А когда коснулись волн, превратились в рыб. И чей-то голос произнес: «Пусть двое будут как один!» - «Виdи dvа!». Так возникло название города. А в доме Марко нашли камень, на котором были вырезаны две переплетенные между собой рыбы. Теперь этот камень стоит в городском музее и по местному поверью каждый, кто его коснется, обретет любовь крепкую и вечную, как камень.

Остров-отель

Самое волшебное место Ривьеры - остров-отель Святой Стефан. Это рыбацкий поселок, в XV веке построенный на скалистом островке и соединенный с берегом песчаной косой. Здесь все осталось, как было: каменные крепостные стены и низкие дома почти сливаются со скалой. В 1970 году его жителей переселили в новый поселок на материке, а из острова сделали отель. Это спокойное и закрытое от посторонних глаз место. Если вы хотите уединиться, то это место – для вас. Средневековые домики-номера имеют отдельные входы и собственные дворики. Изысканность старины, помноженная на простоту антуража, для ценителей выглядят обольстительно. На острове 80 отдельных домиков, 16 номеров люкс и вилла №188, в которой отдыхали Софи Лорен, Индира Ганди, Элизабет Тейлор, Сильвестр Сталлоне, Клаудия Шиффер и Леонид Ильич Брежнев.

Ульцинь и остров Ада

Ульциньская Ривьера протянулась в длину на 30 км, из которых 24 - это песчаные пляжи, в том числе из черного песка. Самый длинный из них называется «Велика Пляжа» и тянется на 13 км. Песок здесь содержит остатки кораллов и обладает мягким радиоактивным эффектом, излечивающим артриты и мышечные заболевания. Сам город Ульцинь - старый и красивый. Любимое развлечение туристов - посещение красочного пятничного базара.

Возле Ульциня есть еще одно уникальное место - остров Ада. Он вырос из почвы, которую выносит в море река Бояна на границе между Албанией и Черногорией. Остров имеет форму правильного треугольника. На Аде обитает множество видов животных, растут необычные растения. Здесь любят отдыхать нудисты. Их привлекают 600 га пляжа из мягкого чистого песка, множество симпатичных бунгало, стоящих прямо на песке, где каждая комната выходит на море. Тогда почему же его назвали таким страшным названием, если здесь одно блаженство? J

Герцег-Нови

Здесь нет песчаных пляжей. Это город солнца и садов. Герцег-Нови украшают стены и башни, построенные венецианцами, турками, австрийцами. Многие приезжают сюда благодаря оздоровительному центру «Игало», который считается самым крупным в Европе по волнотерапии и профилактической медицине.

Очарование

В Черногории нет сногсшибательных памятников архитектуры. Дворцы ее царей-Петровичей похожи на большие деревенские дома, загородные резиденции правителей - на скромные дачи. Разве что римские мозаики III века до н. э. в городе Петровац вспоминаются в качестве памятника. Но тот же Петровац - бывший Кастел Ластви («3амок Ласточки») - своими красными черепичными крышами среди буйной зелени на крутых склонах способен обаять кого угодно. Он стоит в красивейшей бухте, под высокой горой. Где бы вы ни оказались в Черногории, вы увидите бирюзовое море и высокие горы, бухты и фьорды, пальмы и кипарисы.

Легенда города Котор

Главные черногорские достопримечательности - природа и удивительные легенды. Рядом с хорватской границей в сушу врезается фьорд длиной 32 км - залив Бока Котора. С горы хорошо видно, как город Котор опоясывает залив своими домишками. А рядом на земле виден серпантин дороги, четко выписывающей букву «М». Дорога идет по равнине, и петлять ей незачем. Просто князь Никола приказал проложить дорогу так, чтобы спускающиеся с гор видели первую букву имени его возлюбленной - девушки Милены. Давно уже нет ни Николы, ни Милены, но водители каждый раз, выписывая букву «М», вспоминают эту историю.

А каньоны необыкновенной красоты! Мртвица, Морача, Сушица и Тара. Каньон реки Тары - самый глубокий в Европе и второй по глубине в мире (после Колорадо).

Черногория была и остается одной из самых популярных европейских стран, где по сравнительно умеренным ценам возможен отличный пляжный отдых в сочетании с достойным уровнем сервиса. Неудивительно, что количество украинских граждан, желающих провести недельку-другую на одном из уютных курортов, в последние годы растет в геометрической прогрессии!

О хлебе насущном

Черногорская кухня - это коктейль из национальных блюд. Вы можете встретить итальянскую, греческую, турецкую и знакомые гамбургеры. Итальянские спагетти, лазанья и пицца в черногорском исполнении - это интересная находка. Например, пицца с местным вяленым мясом (пршут) и прочими вкусностями.

Близость моря предполагает собой наличие рыбных блюд и морепродуктов. Даже те, кто равнодушен к рыбе, не удержатся, чтобы их попробовать. Черногорцы добавляют в свои блюда разнообразные специи, что придает им свой неповторимый и изысканный вкус, и, конечно же, аромат, который притягивает как магнит.

Сейчас Бог, окруженный ангелами и райской свитой, просто радуется и почесывает седую бороду, любуясь своим творением на побережье Адриатического моря. Он улыбается, когда видит, как счастливы жители и отдыхающие этих прекрасных земель.

Когда сумерки коснутся города, а лучи заката лизнут темнеющую макушку неба уходящего дня, на город опустится глазурная тьма. В это время начинается жизнь. Жизнь настоящая, легкая и непринужденная, где ты такой как есть и волен отдаться свободе и ритмам, из которых состоит все. В каждую вещь в мире вложен свой ритм, будь то стук станка на заводе по изготовлению гаечных ключей, мелодия дождя или звук аромата – цитрусовый звонкий, а пряный – тяжелый. Но именно ночь есть источником музыки счастья, наслаждения и отдыха от дел, работы, самого себя, когда кровь в венах пульсирует в такт битам, и отдаешься реке невесомости.

Источник такой сладкой жизни чувствуется даже в названии пати-бара, где «ночные снайперы» Кременчуга отжигают ночи напролет, не останавливаясь и не держа себя в руках, в поисках наилучшего отдыха и эйфорического чувства удовлетворенности от того, что они появились на свет. Да, это пати-бар «Ваниль», где атмосфера уюта и комфорта присутствует во всем, сияют улыбки людей. Особенно приятны те пара часов разогрева, когда резидент откатывает музыкальный наркотик, и первые дозы алкоголя заставляют вскипеть кровь. И вдруг! Инопланетный гость восходит на Олимп с вертушками, и вопиющий вопль взрывает пати-бар! Как Бог, он  начинает творить и владеть, вдохновлять нарушать правила, жить только «здесь и сейчас». Инстинкты, желания,прикосновения, движения под звуки манящего ванильного лайн-апа… Здесь все знакомы и все друг друга знают – просто потому, что атмосфера очень напоминает домашнюю пати, которая сближает. Взгляда и улыбки уже достаточно для знакомства.

Танцпол,окруженный комфортными диванами, раз за разом окутывающийся дымкой «ванильного фога» или снежных пушинок, бармены - всегда доброжелательные, не обделят улыбкой, вниманием, а, иногда, и пониманием.

Это место, куда хочется возвращаться, вновь радуясь тому, что живешь. Чувствуя ритм под кожей, закрываешь глаза и думаешь только о прекрасном, сливаешься с музыкой, связывающей тебя по рукам и ногам, как сладкий тягучий сироп и цепляющей за что-то живое там, в закромах. Пати-бар «Ваниль» для настоящих, для тех, кто любит хорошую музыку, которую создают его резиденты, гости из других городов Украины и стран нашей сладкой музыкальной Вселенной.

Христя Оленська. Нью-Йоркська група.

Усе зроблено з пап'є-маше.

Оно то канєшно обрыгінально, но - нипанимаю.

Открыть больше изображений

Крещается раб Божий Алексей Немировченко. Во имя Отца. Аминь. И Сына. Аминь. И Святаго Духа. Аминь.

Открыть больше изображений

Мораль очевидна ;)

Джерело: http://laughingsquid.com/the-yes-men-distribute-fake-new-york-times-iraq-war-ends/

Знайшов: http://darrel.hiblogger.net

P.S. для Мадеста: Саша, доріжки українською або російською на крайняк немає :)