Привіт, мій Щоденнику! Довго ж ми з тобою не спілкувалися. Час плине, роки летять, неначе скажені - іноді навіть моторошно стає. Якісь погані думки у голову лізуть. Наприклад, зараз (саме у цю мить) мене турбує, чи є життя після смерті? Звісно, вчені у це не вірять і намагаються весь час переконувати людство, що правда на їхньому боці. Але ж як хочеться вірити у казку...

Читать дальше...

Привіт, мій Щоденнику. Щасливе в тебе життя: лежиш у шухлядці, відпочиваєш, їсти не просиш (хіба що кілька цікавих речень на сніданок і кілька коментарів на вечерю), працювати тобі не треба, сплачувати за комунальні послуги теж; цілодобово перетравлюєш все те, що я у тобі написав. Читать дальше...

Привіт, мій Щоденнику!

Як ти вже, певно, знаєш, звуть мене Сашком. Вибач, що змусив тебе так довго чекати - аж 23 роки! Ну, зачекай ще трошки, звільню тебе від пилюки і з цього часу дбатиму про тебе, як про найкращого друга або улюблену тваринку (не ображайся).

Життя - штука насичена, тому й часу іноді немає, щоб із кимось потеревенити. Обіцяю виправитись. Тож - з дебютом мене. А тебе - із новим товаришем. P.S. До речі, дарую тобі фото. "Щоденник пам`яті" - один з моїх найулюбленіших фільмів.